Склеп Панкеевых

 

Костянтин Матвійович Панкеєв (04(16).01.1859 - 11(24).07.1908) - спадковий почесний громадянин, громадський діяч, купець 2-ї гільдії, гласний міської думи, землевласник, член партії кадетів. 

Брат Костянтина Панкєєва Микола був Олешківським міським головою, членом Державної думи 3-го та 4-го скликань від Таврійської губернії. Брат Олексій - міським головою Мелітополя у 1894-1902 та 1915-1917 роках.

Анна Костянтинівна Панкеєва (14 (26).09.1884 - 28.08 (10.09).1906) - донька К.М. Панкеєва.

Покінчила життя самогубством.

Метричний запис про народження Костянтина Панкеєва (04.01.1859). Хрестили у Миколаївському храмі у с. Мала Знам'янка (07.01.1859). 

ДАЗО.Ф.246.Оп.1.Спр.183. Арк.5.

Первые кладбища Одессы: Одесские некрополи/В.И. Смирнов. История первого городского кладбища/О.И. Губарь; сост.М.Б. Пойзнер.Одесса, 2012.

1 лютого 1901 р. Костянтин Матвійович Панкєєв отримує указ № 297 від імені імператора Миколи II, у якому йдеться про те, що оскільки «вірнопідданий Наш Олешківський купець II-ї гільдії Костянтин Матвієв Панкєєв поданими актами довів право на Спадкове почесне громадянство, то, зараховуючи Панкєєва з його дружиною Олександрою Семеновою та дітьми Сергієм і Анною до стану Почесних громадян, Всемилостивіше наказуємо користуватися як йому, так і його нащадкам усіма правами та перевагами».

Родовое логово. Одесский пациент доктора Фрейда.

Сергій та Анна Панкеєви.

Метричний запис про шлюб Костянтина Матвійовича Панкеєва та Олександри Симеонівни (Семенівни) Шаповалової. Вінчалися в Одесі у Покровському храмі (08.01.1884).

ДАОО.Ф.37.Оп.13.Спр.18.Арк.94.

Євгенія, сестра Олександри Шаповалової, була одружена зі статистом губернського земства Юліаном-Ярославом Граціановичем Сиповичем. Їхні могили збереглися на 73-й ділянці Другого християнського кладовища.

Метрична запис про народження Анни Панкеєвої (14.09.1884). Хрестили в Одесі у Покровському храмі (28.09.1884).

ДАОО.Ф.37.Оп.13.Спр.18.Арк.67.

Метричний запис про народження Сергія Панкеєва (24.12.1887). Хрестили у Покровському храмі у м. Каховка.

ДАХО. Ф.259.Оп.24.Спр.28.Арк.14.

Будинок на Новій (Маразліївській), 20 був придбаний Панкєєвими в середині 1890-х років. Записаний на Олександру Семенівну. До цього Панкєєви, можливо, мешкали деякий час в Одесі за іншою адресою. Виходячи з того, що шлюб між Костянтином Панкєєвим та Олександрою Шаповаловою був укладений у нашому місті в 1884-му році, тоді ж тут народилася Анна Панкєєва.

Перепис населення м.Одеса 1897 року.

ДАОО. Ф.2.Оп.8.Спр.1497.Арк.2-3.

Будинок Панкеєвих на Маразліївській, 20. Фотографія А.Крантова, 2019 р.

 

Руїни садиби Панкєєвих у с. Васильївка. Фотографія А. Крантова, 2020 р.

Портрет Анни Панкеєвої роботи Миколи Кузнєцова.

 Зігмунд Фройд: «Я хотів би ненадовго відволіктися від дитячих переживань свого пацієнта й розповісти про те, що являла собою його сестра, як вона зростала, як склалося її життя і який вплив вона на нього мала. Вона була на два роки старша за нього й завжди затьмарювала його своїми успіхами. Дівчинці-бешкетниці з часом вдалося перетворитися на надзвичайно здібну дівчину, яка вирізнялася гострим розумом і тверезістю суджень; під час навчання вона віддавала перевагу природничим наукам, хоча й складала вірші, які високо цінував батько. За розумом вона значно пере перевершувала всіх своїх численних перших шанувальників і любила з них глузувати»

 

Вірші Анни Панкеєвої.

Більше у статті Олега Губаря "Нечто об Анне Панкеевой".

Сергій Панкєєв: «Зиму 1905–1906 рр. я провів за кордоном. Після того як я склав вступні іспити й був зарахований до університету, ми з матір'ю та Анною вирушили до Берліна…  

Мати з Анною та її компаньйонкою провели всю зиму в санаторії під Берліном, а я, скориставшись тривалими закордонними канікулами, здійснив дві ознайомчі поїздки Європою. Восени 1905 року я побував в Італії, а наступного року в лютому з'їздив до Парижа та Лондона…  

Мати з сестрою та двома дамами невдовзі переїхали з Німеччини до Мілана, де вже п'ятнадцять років мешкав молодший брат матері Василь, а потім вирушили до Ліворно…  

Мати затрималася в Італії, а сестра в середині серпня повернулася разом із компаньйонкою до Росії. Анна ненадовго заїхала додому й потім вирушила на Кавказ до маєтку тітки Ксенії, старшої сестри матері. За ті два тижні, що вона провела зі мною в нашому маєтку, я не помітив у її поведінці нічого незвичайного. Мене здивувало лише те, що вона вмовляла мене поїхати разом із нею на Кавказ, хоча знала, що я зарахований на юридичний факультет Одеського університету, де цими днями мали розпочатися заняття. Коли я нагадав про це Анні, вона перестала мене просити, але взяла з мене слово, що я напишу їй через тиждень після від'їзду. Цей прохання теж здалося мені трохи дивним, але я не надав йому особливого значення.  

Я посадив Анну та її компаньйонку на корабель, що відпливав до Новоросійська. Прощання було зворушливим. Коли пароплав відійшов від причалу, Анна вийшла на корму й усе махала мені рукою, поки не зникла вдалині. Я ще довго стояв на пристані й дивився, як корабель виходить із гавані та відпливає у відкрите море.  

Рівно через тиждень після від'їзду Анни я, як і обіцяв, надіслав їй листа. Через два чи три тижні до нас дійшла звістка про те, що Анна важко захворіла, а невдовзі нам повідомили про її смерть.  

Потім ми дізналися, що Анна прийняла отруту і два дні мовчки терпіла сильний біль. Тільки після того, як біль став нестерпним, вона попросила послати за лікарем. Лікарю вона зізналася, що випила ртуть, і показала йому флакон із етикеткою, на якій був зображений застережний знак — череп із перехрещеними кістками. Очевидно, вона взяла цей флакон зі своєї домашньої лабораторії, у якій проводила природничо-наукові досліди. Після замаху на самогубство в неї знову прокинулася жадоба до життя. Мабуть, часом потрібно зіткнутися зі смертю, щоб повернути собі смак до життя. Спочатку лікарям здавалося, що Анну вдалося врятувати, і вони навіть оголосили, що її життю вже нічого не загрожує. Однак через два тижні вона померла від паралічу серця.  

Сестру поховали в сімейному склепі на Старому цвинтарі в Одесі. Мати тоді ще відпочивала за кордоном, і батько вирішив надіслати їй сумну звістку з кур'єром, а оскільки вона отримала її вже після поховання, єдиними близькими родичами Анни, які були присутні на похороні, виявилися ми з батьком. У порту, куди ми приїхали вдвох, щоб забрати й перевезти на Старий цвинтар доставлену на пароплаві труну з тілом Анни, на нас уже чекало багато знайомих. Зібрався там і цілий натовп роззяв.  

У день похорону я немов впав у ступор, і мені здавалося, що все відбувається не наяву, а в якомусь дурному сні…» 

Зігмунд Фройд: «Коли пацієнт отримав звістку про смерть сестри, він, за його зізнанням, анітрохи не засмутився. Він натужно вдавав скорботу, а сам тим часом холоднокровно радів тому, що тепер залишився єдиним спадкоємцем батьківського статку…"

Анну Панкеєву відспівували у храмі Всіх Святих на Старому кладовищі (4.09).

ДАОО.Ф.37.Оп.13.Д.667.Л.75.

Одесские новости. 1906. 1 вересня (№ 7025).

Історія планування та будівництва в Одесі лікарні для нервовохворих — так званого Панкеєвського корпусу. Частина 2.

Одесские новости. 1908. 15 (28) июля (№ 7568).

Одесские новости. 1908. 19 июля (1 августа) (№7572).

Одесские новости.1908. 21 июля (2 августа)(№ 7573)

Одесские новости.1908. 22 июля (4 августа)(№ 7574)

Одесские новости.1908. 23 июля (5 августа)(№ 7575)

Одесские новости. 1908. 28 серпня (10 вересня). № 7604.

Первые кладбища Одессы: Одесские некрополи/В.И. Смирнов. История первого городского кладбища/О.И. Губарь; сост.М.Б. Пойзнер.Одесса, 2012.

Опубліковано у книзі С.Лущика "Одесские реалии человека-волка". Одеса, 2017.

Метричний запис про одруження Сергія Костянтиновича Панкеєва та Терези-Марії Келлер. Вінчалися у Покровському храмі (19.10.1914).

ДАОО.Ф.37.Оп.13.Спр.959.Арк.393.

Сергій Панкеєв із дружиною Терезою-Марією Келлер, 1910 р.

Після революції Сергій Панкеєв із дружиною та матір'ю емігрував до Відня, де працював страховим агентом. 31 березня 1938 року, незабаром після аншлюсу Австрії, його дружина Тереза Келлер покінчила життя самогубством, отруївшись газом. Олександра Семенівна Панкеєва (уроджена Шаповалова) померла у травні 1953 року. Сергій Панкєєв помер 7 травня 1979 року.